Scan barcode
goroshyna's review against another edition
challenging
reflective
slow-paced
- Plot- or character-driven? A mix
- Strong character development? Yes
- Loveable characters? No
- Diverse cast of characters? It's complicated
- Flaws of characters a main focus? Yes
2.0
Значить, спочатку я думала, що вгадала напрямок, у якому буде рухатися історія, і сама себе переконала, що варто лише перечекати нудні моменти, як почнеться найцікавіше. На жаль.
Мене зацікавила філософська складова, але, як виявилося, вона наполовину складається з розжовування однієї й тієї самої теми знову й знову. Решта філософських розмов не має жодного практичного застосування, що підкреслюється фізичною віддаленістю героїв від світу. Я всіляко підтримую спроби наративно передати перебування героїв ніби як поза часом, але розтягування роману на сімсот сторінок для мене лише перетворило історію на безкінечну жуйку, яка під кінець геть викликає лише відразу.
Море різношерстої русні теж не покращило мій досвід із «Зачарованою горою». Проте я помітила, що Манн асоціює Росію більше із Азією, ніж із Європою, можливо пов'язуючи Азію з дикістю та нецивілізованістю (yikes).
Ще одним фактором, що зіпсував мені читання, став нерівномірний темп оповідання. Манн аж до самого фіналу продовжує вводити нових персонажів, які навіть не відіграють значної ролі, а буквально на останніх сторінках кидає в читачів неочікуваними подіями та на цьому незграбно обриває роман.
Мені не сподобалося.
Мене зацікавила філософська складова, але, як виявилося, вона наполовину складається з розжовування однієї й тієї самої теми знову й знову. Решта філософських розмов не має жодного практичного застосування, що підкреслюється фізичною віддаленістю героїв від світу. Я всіляко підтримую спроби наративно передати перебування героїв ніби як поза часом, але розтягування роману на сімсот сторінок для мене лише перетворило історію на безкінечну жуйку, яка під кінець геть викликає лише відразу.
Море різношерстої русні теж не покращило мій досвід із «Зачарованою горою». Проте я помітила, що Манн асоціює Росію більше із Азією, ніж із Європою, можливо пов'язуючи Азію з дикістю та нецивілізованістю (yikes).
Ще одним фактором, що зіпсував мені читання, став нерівномірний темп оповідання. Манн аж до самого фіналу продовжує вводити нових персонажів, які навіть не відіграють значної ролі, а буквально на останніх сторінках кидає в читачів неочікуваними подіями та на цьому незграбно обриває роман.
Мені не сподобалося.
Content Warnings
Graphic: Suicide, Terminal illness, and Death
Moderate: Misogyny and War
stinekristin's review against another edition
challenging
funny
reflective
sad
slow-paced
- Plot- or character-driven? Character
- Strong character development? It's complicated
- Loveable characters? Yes
2.5
Content Warnings
Moderate: Suicide, Death, and Terminal illness
steveatwaywords's review against another edition
challenging
dark
emotional
funny
hopeful
informative
mysterious
reflective
sad
slow-paced
- Plot- or character-driven? Character
- Strong character development? Yes
- Loveable characters? It's complicated
- Diverse cast of characters? It's complicated
- Flaws of characters a main focus? Yes
4.5
This is a heavy novel: it's physically heavy, textually dense, and philosophically massive. Make room for it. Make time. And then, as Mann himself recommends, read it twice.
We know from the first chapter that we are in the hands of a master storyteller. The control of the action, of character, of selected dialogue moments, lets us know that the telling will be intimate and that--after our lengthy stay--we will be satisfied. As our protagonist Hans visits a sanatorium in Switzerland and slows down to meet it, so must we.
Inside this isolated mountain retreat is a microcosm of pre-WWI Europe, but also a place of wonder, leisure, comforts, salaciousness, and philosophical debate. I found myself wanting to settle in and examine or research the myriad references and cultural-historical moments which Mann's characters summon, to slow down to better understand if the details of a gramophone or example of table manners resonated with a nuanced larger meaning. (Undoubtably, the answer is yes.)
I found myself arguing with the characters, with Hans for his naivete, with Settembrini for his sweeping and sometimes hypocritical generalizations, with Hofrat for his rhetorical smokescreens. No character exists as a symbol, exactly. Each is a fully-rendered and nuanced human, noble and broken, public and private, varied and changing. The space they inhabit is often absurd, false, even dangerous. But the people themselves are real and their experiences significant.
It is easy today to draw parallels between these people of more than a century ago; we can build our own isolated communities easily enough, talk amongst ourselves to self-aggrandize without impact on the broader world, betray our better selves in acts of adolescent infatuations and pettiness. And we can even, when we fail to meet the questions of life or death honestly, make open war.
This is a too-seldom read novel of too-significant consequence to how our lives might be spent; or rather, how their might be lived.
We know from the first chapter that we are in the hands of a master storyteller. The control of the action, of character, of selected dialogue moments, lets us know that the telling will be intimate and that--after our lengthy stay--we will be satisfied. As our protagonist Hans visits a sanatorium in Switzerland and slows down to meet it, so must we.
Inside this isolated mountain retreat is a microcosm of pre-WWI Europe, but also a place of wonder, leisure, comforts, salaciousness, and philosophical debate. I found myself wanting to settle in and examine or research the myriad references and cultural-historical moments which Mann's characters summon, to slow down to better understand if the details of a gramophone or example of table manners resonated with a nuanced larger meaning. (Undoubtably, the answer is yes.)
I found myself arguing with the characters, with Hans for his naivete, with Settembrini for his sweeping and sometimes hypocritical generalizations, with Hofrat for his rhetorical smokescreens. No character exists as a symbol, exactly. Each is a fully-rendered and nuanced human, noble and broken, public and private, varied and changing. The space they inhabit is often absurd, false, even dangerous. But the people themselves are real and their experiences significant.
It is easy today to draw parallels between these people of more than a century ago; we can build our own isolated communities easily enough, talk amongst ourselves to self-aggrandize without impact on the broader world, betray our better selves in acts of adolescent infatuations and pettiness. And we can even, when we fail to meet the questions of life or death honestly, make open war.
This is a too-seldom read novel of too-significant consequence to how our lives might be spent; or rather, how their might be lived.
Content Warnings
Moderate: Death, Death of parent, Medical content, and Antisemitism
Minor: Sexual content
More...