Take a photo of a barcode or cover
mrs_digriz 's review for:
Залізна Вдова
by Xiran Jay Zhao
Почну здалеку. І, напевно, це буде відгук не на книгу як таку, а звалені в купу роздуми, що давно тиняються в голові, а тепер мають привід бути записаними.
Моя любов до давньої східної літератури завжди має "але", з яким буває важко розумітись. Це красиво, але. Це, вишукано, але. Це вдумливо, але. Це епічно, але. Це витоки культури, але. Але історичні реалії, історичний контекст. Можна любити "Сон в червоному теремі" і бачити понівечені долі мільярдів жінок, що романтизують сексизм - та навчають йому доньок. Можна захоплюватись "Записками в узголів'ї" і розуміти, що лягати під правильних чоловіків - то мрія тодішніх жінок, то беззаперечне правило, то шана і традиція.
Події "Залізної вдови" відбуваються в незвичному поєднанні вуся та меха. Знаєте, такий собі світ дзянху зі стометровими залізними аватарами. А значить провідні технології та корпораційне зло тісно поєднане із закоренілим сексизмом. В основі керування тих аватарів - взаємодія енергії жінки й чоловіка, але жінка стає батарейкою, розхідним продуктом, та ще й вважає це за честь. Тож коли головна героїня Дзетянь не бажає ставати безіменною жертвою, починається найкрутіше. Я би назвала це екстремальним фемінізмом, але в кого не було думок відповісти агресією на постійне приниження?
Дзетянь в своїх переконаннях непохитна, навіть занадто (ні, в самий раз), це постійно відчувається, бо автор довели тиск суспільства на жінок до вершечка. Простий приклад. В тексті постійно присутній результат традиційних лотосових ніг. Постійно. Тому що недостатньо раз сказати на початку, що ой, ну в неї переламані ступні, тому що це витончено. Ні, героїня бореться з наслідками традицій кожним кроком - буквально і фігурально. Так просто проблема не зникає, і додана вона не як антураж для любовної лінії. Яка є чудовою, ковток свіжого повітря! Дзетянь і тут перекреслює все, що є за замовчуванням правильним або неправильним, і пише історію як хоче.
Окрім потужного соціального посилу, автор іронічно і майже весело вплітає краплинки китайської культури. Як то "чотирикнижжя" - пасхалка, що змусила мене хіхічити.
А тепер щодо українського видання. Виходити з-під отруйних традицій можна найнеочевиднішими способами. Наприклад, обирати українську транскрипцію піньїню Кірносовї-Цісар, а не "сталий" російський. Завжди тішуся реальному використанню цього проекту. Це вихід в практику теорії, що може не бути такою важливою для всесвіту, але є вкрай добрим знаком для української свідомости. Наступного разу коли побачите в перекладі китайського слова/імені "дзя" замість "цзя" та "лво" замість "ло", дозвольте собі відчути гордість. Бо це теж опір нездоровим традиціям.
Моя любов до давньої східної літератури завжди має "але", з яким буває важко розумітись. Це красиво, але. Це, вишукано, але. Це вдумливо, але. Це епічно, але. Це витоки культури, але. Але історичні реалії, історичний контекст. Можна любити "Сон в червоному теремі" і бачити понівечені долі мільярдів жінок, що романтизують сексизм - та навчають йому доньок. Можна захоплюватись "Записками в узголів'ї" і розуміти, що лягати під правильних чоловіків - то мрія тодішніх жінок, то беззаперечне правило, то шана і традиція.
Події "Залізної вдови" відбуваються в незвичному поєднанні вуся та меха. Знаєте, такий собі світ дзянху зі стометровими залізними аватарами. А значить провідні технології та корпораційне зло тісно поєднане із закоренілим сексизмом. В основі керування тих аватарів - взаємодія енергії жінки й чоловіка, але жінка стає батарейкою, розхідним продуктом, та ще й вважає це за честь. Тож коли головна героїня Дзетянь не бажає ставати безіменною жертвою, починається найкрутіше. Я би назвала це екстремальним фемінізмом, але в кого не було думок відповісти агресією на постійне приниження?
Дзетянь в своїх переконаннях непохитна, навіть занадто (ні, в самий раз), це постійно відчувається, бо автор довели тиск суспільства на жінок до вершечка. Простий приклад. В тексті постійно присутній результат традиційних лотосових ніг. Постійно. Тому що недостатньо раз сказати на початку, що ой, ну в неї переламані ступні, тому що це витончено. Ні, героїня бореться з наслідками традицій кожним кроком - буквально і фігурально. Так просто проблема не зникає, і додана вона не як антураж для любовної лінії. Яка є чудовою, ковток свіжого повітря! Дзетянь і тут перекреслює все, що є за замовчуванням правильним або неправильним, і пише історію як хоче.
Окрім потужного соціального посилу, автор іронічно і майже весело вплітає краплинки китайської культури. Як то "чотирикнижжя" - пасхалка, що змусила мене хіхічити.
А тепер щодо українського видання. Виходити з-під отруйних традицій можна найнеочевиднішими способами. Наприклад, обирати українську транскрипцію піньїню Кірносовї-Цісар, а не "сталий" російський. Завжди тішуся реальному використанню цього проекту. Це вихід в практику теорії, що може не бути такою важливою для всесвіту, але є вкрай добрим знаком для української свідомости. Наступного разу коли побачите в перекладі китайського слова/імені "дзя" замість "цзя" та "лво" замість "ло", дозвольте собі відчути гордість. Бо це теж опір нездоровим традиціям.