You need to sign in or sign up before continuing.
Take a photo of a barcode or cover
so awfully written my eyes were almost bleeding.
але є в мене підозра, що до безнадійності цієї книжки доклався не тільки автор, а ще й перекладач (євгенія лавут, видавництво "самокат" – країна має знати своїх героїв).
наприклад, учитель історії, який розповідає старшокласникам про третій райх і показує кіно про голокост:
are you kidding me? а потім вони всі дружно думають, як же гітлерові вдалося це зробити (все-таки неймовірної потужності мав би бути гітлер, щоб упоратися з цим одною парою малярських рук) – і, сюрприз, не знаходять відповіді.
воно все таке спрощене й картонне. особливо круті двоє старшокласників наприкінці тексту, які підходять до вчителя й кажуть: "думаю, ми всі багато чого навчилися сьогодні". цікаво, чи автор колись говорив з людьми, перш ніж почати писати це.
коли згадую оповідання рона джонса, мені аж сумно стає - яку з нього можна було зробити прекрасну історію... і як штрассер нічого прекрасного не зробив. книжку трохи рятує те, щo її мало. якби там було більше відступів про пластилінових героїв, мене б на неї не вистачило.
але є в мене підозра, що до безнадійності цієї книжки доклався не тільки автор, а ще й перекладач (євгенія лавут, видавництво "самокат" – країна має знати своїх героїв).
наприклад, учитель історії, який розповідає старшокласникам про третій райх і показує кіно про голокост:
То, что вы сейчас видите, происходило в Германии между 1934 и 1945 годами. Все это дело рук одного человека, которого звали Адольф Гитлер. Он успел поработать чернорабочим, портье, маляром, а после Первой мировой войны занялся политикой. В той войне Германия потерпела поражение, правительство было беспомощным, а инфляция – высокой, тысячи людей остались без крова, еды и работы.
Благодаря этому Гитлер сделал стремительную карьеру в нацистской партии.
are you kidding me? а потім вони всі дружно думають, як же гітлерові вдалося це зробити (все-таки неймовірної потужності мав би бути гітлер, щоб упоратися з цим одною парою малярських рук) – і, сюрприз, не знаходять відповіді.
воно все таке спрощене й картонне. особливо круті двоє старшокласників наприкінці тексту, які підходять до вчителя й кажуть: "думаю, ми всі багато чого навчилися сьогодні". цікаво, чи автор колись говорив з людьми, перш ніж почати писати це.
коли згадую оповідання рона джонса, мені аж сумно стає - яку з нього можна було зробити прекрасну історію... і як штрассер нічого прекрасного не зробив. книжку трохи рятує те, щo її мало. якби там було більше відступів про пластилінових героїв, мене б на неї не вистачило.