Scan barcode
A review by vyshnevyjcvit
Спомини by Йосип Гірняк
emotional
informative
inspiring
sad
slow-paced
5.0
Одна з моїх фантастичних мрій - це знайти десь машину часу і завітати в Харків 20-30-х рр. Побувати на поетичних читаннях, побачити вживу наших письменників, пограти в більярд в клубі Блакитного і, насамперед, відвідати хоч одну виставу Леся Курбаса. І завдяки "Споминам" Гірняка я хоча б частково втілила цю мрію в життя!
Це була захоплюча мандрівка з Галичини на Слобожанщину, а тоді гірким шляхом до Ухтпечлагу, з поверненням додому та еміграцією. Спершу розповідь про добре знайомі мені місця: Струсів, Станиславів, Тернопіль, Львів... Було так цікаво гуляти знайомими вулицями, слухати про виступи гімназиста Йосипа Сліпого, творчий вечір Івана Франка чи перші акторські праці Леся Курбаса. Гірняк детально розказує про свої перші зустрічі з театром, про бачені вистави і про зародження тієї його великої любові до лицедійського мистецтва. І як же це мені відгукувалося!
Читаючи ці дивовижні спогади ви побачите, як український театр, виростаючи з театру корифеїв, розширюючись різними аматорськими та професійними трупами, включаючи в себе європейський досвід, через Молодий театр та лабораторії Березолю витворює театр світового рівня! Гірняк мав багатий досвід праці і в театрі Руської бесіди, і в театрі Січових Стрільців, і в різних проєктах Курбаса, і навіть в клуб-театрі на засланні.
Але найбільше в цій книзі саме Леся Курбаса! Описуючи його постановки, розповідаючи про його творчий метод і про влаштування різноманітних майстерень, згадуючи їх виїзди-тренування, цитуючи його та ділячись якимись інтимними, життейськими спогадами, Гірняк допоміг мені уявити Леся Курбаса як повнокровну людину, а не лише прізвище з нашого нескінченного мартирологу вбитих геніїв. Я часто усміхалася, читаючи про натхненного Курбаса, про Куліша, який в сонячній Одесі вперше читає свого "Народного Малахія", про щасливих акторів та їх намагання втілити фантастичні задуми режисера. Але від того і мій біль ставав сильнішим і реальнішим, бо насолоджуватися цією свободою їм дали не довго.
Останній розділ я ледь дочитала, здавалося, що якщо я зараз закрию книгу, то ніяких арештів та розстрілів не буде... Але історія не знає умовного способу.
Тому нам залишається пам'ятати і продовжувати справу наших мистців. Роботи чимало, бо Курбасу так і не дали завершити його реформу (якщо тут взагалі можливе якесь завершення), а натомість ми отримали погано скомпоновану суміш шароварно-етнографічного та совково-пропагандистського театру. І такі книги, як ці "Спомини", допоможуть нам намацувати шлях в майбутнє і творити модерний український театр.
P.S. А ще викинути нарешті з наших вузів Станіславських та Меєргольдів як єдино-можливих світочів. Бо є безліч цікавих систем європейських теоретиків, як то Брука, Арто чи Ґротовського, і чудовий досвід наших корифеїв та Курбаса.
Це була захоплюча мандрівка з Галичини на Слобожанщину, а тоді гірким шляхом до Ухтпечлагу, з поверненням додому та еміграцією. Спершу розповідь про добре знайомі мені місця: Струсів, Станиславів, Тернопіль, Львів... Було так цікаво гуляти знайомими вулицями, слухати про виступи гімназиста Йосипа Сліпого, творчий вечір Івана Франка чи перші акторські праці Леся Курбаса. Гірняк детально розказує про свої перші зустрічі з театром, про бачені вистави і про зародження тієї його великої любові до лицедійського мистецтва. І як же це мені відгукувалося!
Читаючи ці дивовижні спогади ви побачите, як український театр, виростаючи з театру корифеїв, розширюючись різними аматорськими та професійними трупами, включаючи в себе європейський досвід, через Молодий театр та лабораторії Березолю витворює театр світового рівня! Гірняк мав багатий досвід праці і в театрі Руської бесіди, і в театрі Січових Стрільців, і в різних проєктах Курбаса, і навіть в клуб-театрі на засланні.
Але найбільше в цій книзі саме Леся Курбаса! Описуючи його постановки, розповідаючи про його творчий метод і про влаштування різноманітних майстерень, згадуючи їх виїзди-тренування, цитуючи його та ділячись якимись інтимними, життейськими спогадами, Гірняк допоміг мені уявити Леся Курбаса як повнокровну людину, а не лише прізвище з нашого нескінченного мартирологу вбитих геніїв. Я часто усміхалася, читаючи про натхненного Курбаса, про Куліша, який в сонячній Одесі вперше читає свого "Народного Малахія", про щасливих акторів та їх намагання втілити фантастичні задуми режисера. Але від того і мій біль ставав сильнішим і реальнішим, бо насолоджуватися цією свободою їм дали не довго.
Останній розділ я ледь дочитала, здавалося, що якщо я зараз закрию книгу, то ніяких арештів та розстрілів не буде... Але історія не знає умовного способу.
Тому нам залишається пам'ятати і продовжувати справу наших мистців. Роботи чимало, бо Курбасу так і не дали завершити його реформу (якщо тут взагалі можливе якесь завершення), а натомість ми отримали погано скомпоновану суміш шароварно-етнографічного та совково-пропагандистського театру. І такі книги, як ці "Спомини", допоможуть нам намацувати шлях в майбутнє і творити модерний український театр.
P.S. А ще викинути нарешті з наших вузів Станіславських та Меєргольдів як єдино-можливих світочів. Бо є безліч цікавих систем європейських теоретиків, як то Брука, Арто чи Ґротовського, і чудовий досвід наших корифеїв та Курбаса.