Take a photo of a barcode or cover
A review by daryase
The Implicated Subject: Beyond Victims and Perpetrators by Michael Rothberg
5.0
Дуже цікава концептуальна пропозиція для міркування про колективну пам'ять / дискурси довкола опресії / насильства / культурної гегемонії тощо. Ротберґ пропонує думати про такі структурні ситуації з урахуванням того, що в них є не тільки, як зазвичай аналізують, жертва й злочинець (яких означена кількість), а й море різним чином implicated subjects (не придумала поки що, як це краще перекласти). Це не те щоб абсолютно нова ідея - Ротберґ виводить генеалогію мислення про роль людей, які самі власноруч не чинили злочинних дій, але або отримували/-ють вигоду від того, що така ієрархія існує, або вся ця ієрархія тільки з їхньої мовчазної згоди і можлива, від класичних текстів про колективну відповідальність, Карла Ясперса, Хани Арендт і Маріон Айріс Янґ. Але тоді як кожен із мислителів, на яких він спирається, розглядав якийсь актуальний для нього аспект, Ротберґ тут дуже добре все це консолідує і пропонує концептуальний перегляд дуже широкого застосування, важливий і для академічних досліджень культурних явищ, і з точки зору думання про нашу-в-реальному-житті можливість робити світ трохи більш справедливим. По-моєму, це настільки важливо, що дуже дивно, що така книжка з'явилася настільки недавно.
Ось для прикладу контекст, з яким я найчастіше стикалася, в якому дуже помічною (для мого його осмислення) була би ця реконцептуалізація Ротберґа. Від пізньо- і пост-радянських емігрантів у США можна часто почути про їхню нехіть думати про расове розшарування і потребу соціальних політик для його виправлення в країні, де вони вже багато років живуть. Типу, "чого це мене ототожнюють з тими білими, які завдавали чорношкірим страждань за часів рабовласництва, от у мене пращури теж в той період були кріпосними в Російській імперії/або: мене самого в СРСР на расових підставах упосліджували, і нічого, ми якось вибралися і всього самі досягли, а ці просто не хочуть". Справді, якщо виходити з точки зору, що в світі є тільки жертви і злочинці, то хочеться тільки всім довести, що ні, ти теж жертва, саме ти і є найбільша жертва. А можна подумати про те, що якщо ми беремо участь в суспільстві, в якому існує дуже якась виразна ієрархія (за кольором шкіри, наприклад), якщо ми маємо ознаки, які нас уподібнюють з тими, хто в цій ієрархії має привілеї, то це і нам дає якісь привілеї. Навіть якщо ми походимо із зовсім іншого культурного контексту; навіть якщо в нашому культурному контексті ті ж самі ознаки нам не давали жодних привілеїв, а за якимись ознаками ми і самі були упослідженими. І наша участь в цьому суспільстві, отримання "плюшок" від нашої (уявної?) тотожності із тими, кому там мають діставатися "плюшки", уже робить нас implicated subjects, і варто себе усвідомити як таких. І, звісно, кожен в будь-який момент є учасником багатьох різних ієрархій, тому кожен (навіть дуже упослідженому в якійсь із них) може бути в той же час абсолютно несвідомо implicated в упослідження когось іншого. Я думаю, що кожен може легко уявити купу інших дуже сучасних прикладів, коли чиясь упосліджена позиція в якомусь контексті абсолютно нормально співіснує з тим, що він цілком собі implicated в іншому контексті; не треба вибирати одне або інше, це може бути і за означенням є синхронними явищами. Навіщо "варто" це усвідомлювати щодо себе та інших - може бути цілком окремим питанням для довгих розмислів (і множення світової печалі), але хоча б для припинення гонитви за статусом найбільш упослідженого, більш адекватної оцінки місця різних груп та індивідумів та можливості для майбутньої продуктивної солідарності (ну не знаю, якщо це все комусь треба).
Найцікавішими для мене були вступ (легко наґуґлюється, якщо цікаво), де Ротберґ пропонує концепцію, і перший розділ, у якому він виводить генеалогію мислення про цю категорію від попередників, зокрема тих, про яких вище згадала. Наступні розділи - радше приклади застосування категорії implicated subject до різних контекстів, в яких висвітлюється різні аспекти цієї implication, через аналіз різних культурних текстів, переважно візуальних. Деякі мені були цікавіші, деякі менш цікаві, чисто з огляду на те, наскільки це було близько до чогось, про що я і так думала. Але вступ і перший розділ дуже раджу. Це справді знахідка для мене не тільки як академічного дослідника, а і як спостерігача і учасника культурних процесів в реальному світі.
Ось для прикладу контекст, з яким я найчастіше стикалася, в якому дуже помічною (для мого його осмислення) була би ця реконцептуалізація Ротберґа. Від пізньо- і пост-радянських емігрантів у США можна часто почути про їхню нехіть думати про расове розшарування і потребу соціальних політик для його виправлення в країні, де вони вже багато років живуть. Типу, "чого це мене ототожнюють з тими білими, які завдавали чорношкірим страждань за часів рабовласництва, от у мене пращури теж в той період були кріпосними в Російській імперії/або: мене самого в СРСР на расових підставах упосліджували, і нічого, ми якось вибралися і всього самі досягли, а ці просто не хочуть". Справді, якщо виходити з точки зору, що в світі є тільки жертви і злочинці, то хочеться тільки всім довести, що ні, ти теж жертва, саме ти і є найбільша жертва. А можна подумати про те, що якщо ми беремо участь в суспільстві, в якому існує дуже якась виразна ієрархія (за кольором шкіри, наприклад), якщо ми маємо ознаки, які нас уподібнюють з тими, хто в цій ієрархії має привілеї, то це і нам дає якісь привілеї. Навіть якщо ми походимо із зовсім іншого культурного контексту; навіть якщо в нашому культурному контексті ті ж самі ознаки нам не давали жодних привілеїв, а за якимись ознаками ми і самі були упослідженими. І наша участь в цьому суспільстві, отримання "плюшок" від нашої (уявної?) тотожності із тими, кому там мають діставатися "плюшки", уже робить нас implicated subjects, і варто себе усвідомити як таких. І, звісно, кожен в будь-який момент є учасником багатьох різних ієрархій, тому кожен (навіть дуже упослідженому в якійсь із них) може бути в той же час абсолютно несвідомо implicated в упослідження когось іншого. Я думаю, що кожен може легко уявити купу інших дуже сучасних прикладів, коли чиясь упосліджена позиція в якомусь контексті абсолютно нормально співіснує з тим, що він цілком собі implicated в іншому контексті; не треба вибирати одне або інше, це може бути і за означенням є синхронними явищами. Навіщо "варто" це усвідомлювати щодо себе та інших - може бути цілком окремим питанням для довгих розмислів (і множення світової печалі), але хоча б для припинення гонитви за статусом найбільш упослідженого, більш адекватної оцінки місця різних груп та індивідумів та можливості для майбутньої продуктивної солідарності (ну не знаю, якщо це все комусь треба).
Найцікавішими для мене були вступ (легко наґуґлюється, якщо цікаво), де Ротберґ пропонує концепцію, і перший розділ, у якому він виводить генеалогію мислення про цю категорію від попередників, зокрема тих, про яких вище згадала. Наступні розділи - радше приклади застосування категорії implicated subject до різних контекстів, в яких висвітлюється різні аспекти цієї implication, через аналіз різних культурних текстів, переважно візуальних. Деякі мені були цікавіші, деякі менш цікаві, чисто з огляду на те, наскільки це було близько до чогось, про що я і так думала. Але вступ і перший розділ дуже раджу. Це справді знахідка для мене не тільки як академічного дослідника, а і як спостерігача і учасника культурних процесів в реальному світі.