Scan barcode
A review by rosava
Дама зникає by Ethel Lina White, Володимир Горбатько
4.0
Хороший детектив на два вечори. Експозиція трішечки довгувата, як на мій смак, бо я люблю, щоб одразу — піф-паф, труп, хто ж убивця? — однак ця вступна частина має сенс для подальших подій, і десь з десятого розділу читаєш на одному подиху.
Авторка добре працює з напругою: чи вдасться вчасно знайти міс Фрой? Здавалося б, величезний потяг, заповнений людьми, але лише Айріс переймається її зникненням, хоч певними моментами ставить під сумнів її існування.
Дивним чином ця книжка перегукнулася з попередньою прочитаною "Принцип втручання" Тамари Горіхи Зерня. Лише Айріс має сміливість втрутитися, а інші воліють вигадувати відмовки й відмахуватися від проблеми. Навіть у кінці професор прощається з читачем із переконанням, що весь цей галас був перебільшений. І така холодна байдужість інших людей найбільше лякає. Текст показує паралельно рідних міс Фрой, які її дуже люблять і чекають, ми знаємо, що ця жінка добра й достойна, ти хочеш врятувати її з біди й повернути до стареньких батьків і собаки. Однак пасажири, навіть, здавалося б, досить пристойні, ставлять свої проблеми вище потенційного злочину або дотримаються принципу не лізти в чужі справи. Вони хочуть якнайшвидше потрапити додому і не бажають зайвих ускладнень, які затримають їх хоч на кілька годин.
Прикметно, що сама Айріс — геть неідеальна особа. З самого початку ми бачимо її як невиправдано грубу дівчину, яка звикла не відмовляти собі в жодних примхах. Тон, в якому буде відбуватися розслідування, задає суперечка на вокзалі між професором і юнаком Максом Гейром про суд присяжних. Професор обстоює те, що присяжні будуть судити за моральним правом і винесуть правильний вирок. Гейр каже, що їхні висновки може скерувати вправний адвокат у потрібне для нього русло, тож краще покладатися на докази. Потім вони обирають дві жінки з натовпу, одна з яких виглядає надійним членом суспільства, а тому її слова візьмуть за віру, а друга виглядає самовільною, тому до її слів поставляться з підозрою. Зрештою в таку ситуацію Айріс і потрапляє. Дивлячись, що вона гарненька молода дівчина, на яку оглядаються чоловіки, без друзів, дещо пихата, типова багатенька гультіпака, одним словом, люди одразу роблять висновок, що вона істеричка і просто хоче привернути увагу. Тобто її свідчення одразу відкидають, спираючись на поверхові уявлення про її вдачу.
Кріпово стає по-справжньому, коли ти бачиш, як чергові намагання Айріс довести існування і зникнення міс Фрой розбиваються об стіну людських упереджень. Вона опиняється в потязі, де всі навколо — вороги, всі хочуть, щоб вона нарешті заткнулася й не заважала мріяти про повернення додому. Це ситуація, в якій вона постає ненормальною, і люди "з найкращими намірами" можуть замкнути її в лікарні на наступній станції, щоб врятувати від самої себе. І це її неабияк страхає, адже вона знає лише англійську і не говорить місцевою мовою. А наслухавшись жахастиків про людей, які через нерозуміння потрапили в біду, і сама нещодавно заблукавши й не знайшовши того, хто б пояснив їй англійською, куди йти, Айріс ще більше панікує. І ця паніка передається читачу.
В кінці Айріс не стає дивним чином кращою особою. Якби ви деінде зустріли цю панянку, то все ще відчули б до неї легку неприязнь. Однак вона долає свого найбільшого ворога — себе. Айріс стає сміливішою та впевненішою, адже попри все вона вистояла проти байдужого натовпу й довела, що вона мала абсолютну рацію.
Авторка добре працює з напругою: чи вдасться вчасно знайти міс Фрой? Здавалося б, величезний потяг, заповнений людьми, але лише Айріс переймається її зникненням, хоч певними моментами ставить під сумнів її існування.
Дивним чином ця книжка перегукнулася з попередньою прочитаною "Принцип втручання" Тамари Горіхи Зерня. Лише Айріс має сміливість втрутитися, а інші воліють вигадувати відмовки й відмахуватися від проблеми. Навіть у кінці професор прощається з читачем із переконанням, що весь цей галас був перебільшений. І така холодна байдужість інших людей найбільше лякає. Текст показує паралельно рідних міс Фрой, які її дуже люблять і чекають, ми знаємо, що ця жінка добра й достойна, ти хочеш врятувати її з біди й повернути до стареньких батьків і собаки. Однак пасажири, навіть, здавалося б, досить пристойні, ставлять свої проблеми вище потенційного злочину або дотримаються принципу не лізти в чужі справи. Вони хочуть якнайшвидше потрапити додому і не бажають зайвих ускладнень, які затримають їх хоч на кілька годин.
Прикметно, що сама Айріс — геть неідеальна особа. З самого початку ми бачимо її як невиправдано грубу дівчину, яка звикла не відмовляти собі в жодних примхах. Тон, в якому буде відбуватися розслідування, задає суперечка на вокзалі між професором і юнаком Максом Гейром про суд присяжних. Професор обстоює те, що присяжні будуть судити за моральним правом і винесуть правильний вирок. Гейр каже, що їхні висновки може скерувати вправний адвокат у потрібне для нього русло, тож краще покладатися на докази. Потім вони обирають дві жінки з натовпу, одна з яких виглядає надійним членом суспільства, а тому її слова візьмуть за віру, а друга виглядає самовільною, тому до її слів поставляться з підозрою. Зрештою в таку ситуацію Айріс і потрапляє. Дивлячись, що вона гарненька молода дівчина, на яку оглядаються чоловіки, без друзів, дещо пихата, типова багатенька гультіпака, одним словом, люди одразу роблять висновок, що вона істеричка і просто хоче привернути увагу. Тобто її свідчення одразу відкидають, спираючись на поверхові уявлення про її вдачу.
Кріпово стає по-справжньому, коли ти бачиш, як чергові намагання Айріс довести існування і зникнення міс Фрой розбиваються об стіну людських упереджень. Вона опиняється в потязі, де всі навколо — вороги, всі хочуть, щоб вона нарешті заткнулася й не заважала мріяти про повернення додому. Це ситуація, в якій вона постає ненормальною, і люди "з найкращими намірами" можуть замкнути її в лікарні на наступній станції, щоб врятувати від самої себе. І це її неабияк страхає, адже вона знає лише англійську і не говорить місцевою мовою. А наслухавшись жахастиків про людей, які через нерозуміння потрапили в біду, і сама нещодавно заблукавши й не знайшовши того, хто б пояснив їй англійською, куди йти, Айріс ще більше панікує. І ця паніка передається читачу.
В кінці Айріс не стає дивним чином кращою особою. Якби ви деінде зустріли цю панянку, то все ще відчули б до неї легку неприязнь. Однак вона долає свого найбільшого ворога — себе. Айріс стає сміливішою та впевненішою, адже попри все вона вистояла проти байдужого натовпу й довела, що вона мала абсолютну рацію.