A review by verbava
Skylark by Dezső Kosztolányi

4.0

отак живеш поруч із кимось усе життя, без перебільшень, невідривно, і поняття не маєш, що вони собі мріють, тужать, прагнуть. тобто так, свої мрії, туги і прагнення ти від них теж старанно приховуєш, тому, якби спинитися, можна екстраполювати й подумати, що й у них має бути щось таке, але не спиняєшся, не замислюєшся, бо на поверхні все наче нормально – собі дорожче влаштовувати розкопки, потім же далі жити поруч.
і тільки іноді зорі стають так, що воно саме, ніби мимоволі, виривається назовні. згодом можна зверху все заполірувати та вдавати, що нічого не змінилося, однак фатальні слова були вимовлені, тепер втеча від істини неможлива: наприклад, як у прекрасній і трагічній історії дежьо костоланьї (тепер ви теж знаєте, як вимовляти це угорське ім'я), твоя дочка бридка і тридцятип'ятирічна, її ніхто не візьме заміж, життя не має сенсу.
*бо, справді, нащо взагалі жінки, якщо вони негарні? (бурчить, закочує очі, робить "бє-бє-бє" вираз обличчя).*