A review by yaroslav_nazarenko
Вовчі землі by Наталія Заруднюк

adventurous funny fast-paced
  • Plot- or character-driven? Plot
  • Strong character development? Yes
  • Loveable characters? Yes
  • Diverse cast of characters? Yes
  • Flaws of characters a main focus? No

4.5

Варто відразу зізнатись, що я не планував читати цей роман. Не те щоб я мав ворожість до Віхоли (їхні книжки в моїй бібліотеці не дадуть збрехати) чи взагалі відрікався від фантастичної серії Віхоли, ні, просто якось не складалось. Все це змінилось, коли мене попросили піти на подію Віхоли, що була присвячена їхнім фантастичним книжкам, і я подумав: “Я не маю морального права піти на цю подію не прочитавши хоча б однієї книжки з серії!”. 

Тож, як можна зрозуміти з цього умовного вступу, високих очікувань до твору я не мав. І навіть якби мав, то швидше за все, я б залишився задоволеним. Вовчі землі, котре було дебютним романом Наталії Заруднюк, це прям дуже гарне фентезі, звісно зі своїми маленькими гріхами, про які я ще згадаю, але твір гарний. 

 
Мені сподобалося, як в сетингу світу органічно поєднуються українські та скандинавські мотиви. Органічно вплітаються українські нотки в стилі Марка Проклятого як реальної персони в середині твору чи характерників на позначення одного з “підкласів чаклунів”, чи мавок як одного з “монстрів”, а з іншої сторони в нас є але, як одна з рас у світі, закони під скандинавські імена в персонажів і взагалі такий більш скандинавський настрій світу. Це прям класно.

Ще з позитивного — головні персонажі. Кожен з них відчувається а) живим; б) вайбовим; в) на своєму місці. Особливо Альвах — це просто персонажка ікона, персонажка вайб, особливо її арка зміни під впливом життя разом з Ніріаном. Але ось сам Ніріан… Він прикольний, безсумнівно, і його взаємодія з невідомим для нього світом альвів дуже мила, але його амнезія…
Можливо це особисто мій прикол, але як тільки нам прямо проговорили, що він не пам’ятає свого минулого я читав з думкою: “Ось зараз він як поверне свою пам’ять і просто з умовного простого хлопа стане якимось особливим, але мені цього так не хочеться.” І, якби, з однієї сторони, на що я очікував, якщо Ніріан це хлоп з амнезією, якого розшукує ціле королівство. А з іншої сторони, коли йому повернули пам’ять і виявилось, що він якби маг, але йому заблокували сили, в мене в голові була тільки одна думка: “Та за шо!!!”. Єдина моя надія в тому, що в подальших частинах циклу він не поверне собі свої сили, а просто буде вчитись на характерника в Альвах і не більше, аби не стало так що під кінець циклу він просто поверне собі сили та стане потужним магом (але швидше за все він стане потужним характерником, але це я вже переживу).


Ще з маленьких гріхів це побудова структури оповіді на початку роману. Бо в пролозі нам показують як Ніріан тікає з королівства і зустрічає Альвах. А потім БАЦ! і ти читаєш пару десятків сторінок подій котрі відбуваються до першого розділу і тобі це взагалі ніяк не пояснюють. Тобто ти закінчуєш розділ на тому, як Ніріан б’ється з відьмою і ось вже наступні розділи ти читаєш, як Альвах “полює на монстрів” і як вона потім їде допомагати Ліалу з Марком Проклятим і тільки сторінок через 95 (я читав в електронній версії) оповідь плавно перетікає в події що відбулися в кінці прологу і ти виявляєш, що, по-перше, ти вже встиг забути про той пролог, по-друге, та відьма з котрою бився Ніріан то Альвах, по-третє, ти прочитав 90 сторінок умовного флешбеку. 

Чесно, оці розділи з Альвах і Марком Проклятим дуже класні і вони мені дійсно сподобались. Але на мою думку їх треба було ставити перед прологом. Бо той факт, що ти читаєш десяток сторінок прологу, аби після того про той пролог забули майже на сотню сторінок відчувається доволі дивно. Або можна було б скоротити полювання Марка в самій книжці, натомість випустивши його окремим оповіданням, якби Марко не мусив грати мінорну роль в другому акті історії. 

Ще з дрібного мені не вистачило уваги Даріону, Ідрісу та Раді. Альвах і компанія доволі часто згадують про них і дають крихти інформації. І все та нічого, якби ця трійця все більше не ставала активними персонами в сюжеті і тобі хотілось би дізнатися про них більше. Але варто визнати, що про Раду нам розповідають дещо більше і це радує. Але, як я можу судити з фінального розділу, в подальших частинах циклу цієї трійці має стати більше і я нарешті дізнаюсь більше про Ідріса з Даріоном, і що в них було з Альвах. 

 В будь-якому випадку всі мої зауваги дуже мінорні і не псують враження від самого роману, котрий вийшов міцним дебютним фентезі для авторки і гарним зачином для серії, що затягує в себе примушуючи з нетерпінням чекати, що ж буде далі. Сподіваюсь Вовчі землі захоплять вас так само як і мене!