Scan barcode
A review by marichka_pifagorivna
Як ми пережили комунізм і навіть сміялися by Slavenka Drakulić
3.0
На початку твору я дратувалась, треба брати до уваги, що твір розрахований на Західну Європу і демократичні країни в першу чергу.
Твір виданий 1991 році, але читаючи його я собі думала, о так половина з цього всього я пам’ятаю зі свого дитинства (я 96 року). Славенка розповідає нам про жіночий досвід життя в комуністичній країні, коли мати одноразові прокладки, тампони, туалетний папір, власну пралку це розкіш.
Описується певний типаж жінки “інтелігентної” професії, яка мешкає в місті, одружена або розлучена, має дітей, комунальні квартирри, життя з батьками, постійний дефіцит товарів.
Консервативна роль сім’ї в в комуністичному суспільстві, сповільнювала сепарацію молоді від батьків, близько 85% безробітних були молодими, а якщо хтось і працював, то прицьому не доростав до важливих посад і не важливо який ти розумний, талановий (напевно звідти і наша упередженість до молоді на важливих посадах, не сприйняття належним чином і т д.)
“Отримав квартиру - і це вже все на що можна сподіватися в житт. Ми рідко їх міняємо, як не змінюємо місця роботи чи місця проживання.”
“... адже поштове відділення в будь-якій комуністичній країні є будь-чим, але не установою, яка надає послуги.”
“Націоналістичні уряди погрожують відібрати в нас право на аборти і кажуть на розмножуватись, давати життя якомога більшій кількості поляків, хорватів…”
Тридцять років пройшло, а таке враження що ми відкотились назад в цьому питанні, ну дуже сильно…
“Перед тим, як відмовитися від шуб, вони хочуть спершу їх мати, принаймні хоч якийсь час; і боюся що жодна пропаганда про бідних хвіряток не допоможе, доки шуби бодай не стануть питанням вибору.”
“...людські істоти так само загрожений вид, який теж має право на захист, особливо в деяких частинах світу.”
Твір виданий 1991 році, але читаючи його я собі думала, о так половина з цього всього я пам’ятаю зі свого дитинства (я 96 року). Славенка розповідає нам про жіночий досвід життя в комуністичній країні, коли мати одноразові прокладки, тампони, туалетний папір, власну пралку це розкіш.
Описується певний типаж жінки “інтелігентної” професії, яка мешкає в місті, одружена або розлучена, має дітей, комунальні квартирри, життя з батьками, постійний дефіцит товарів.
Консервативна роль сім’ї в в комуністичному суспільстві, сповільнювала сепарацію молоді від батьків, близько 85% безробітних були молодими, а якщо хтось і працював, то прицьому не доростав до важливих посад і не важливо який ти розумний, талановий (напевно звідти і наша упередженість до молоді на важливих посадах, не сприйняття належним чином і т д.)
“Отримав квартиру - і це вже все на що можна сподіватися в житт. Ми рідко їх міняємо, як не змінюємо місця роботи чи місця проживання.”
“... адже поштове відділення в будь-якій комуністичній країні є будь-чим, але не установою, яка надає послуги.”
“Націоналістичні уряди погрожують відібрати в нас право на аборти і кажуть на розмножуватись, давати життя якомога більшій кількості поляків, хорватів…”
Тридцять років пройшло, а таке враження що ми відкотились назад в цьому питанні, ну дуже сильно…
“Перед тим, як відмовитися від шуб, вони хочуть спершу їх мати, принаймні хоч якийсь час; і боюся що жодна пропаганда про бідних хвіряток не допоможе, доки шуби бодай не стануть питанням вибору.”
“...людські істоти так само загрожений вид, який теж має право на захист, особливо в деяких частинах світу.”