Take a photo of a barcode or cover
asiia95 's review for:
Шепіт за дверима
by TJ Klune
hopeful
lighthearted
reflective
relaxing
medium-paced
Plot or Character Driven:
Character
Strong character development:
Yes
Loveable characters:
Yes
Diverse cast of characters:
Yes
Flaws of characters a main focus:
Yes
Це моя друга книга Клуна. І скажу прямо: я підходила до неї з великим сумнівом. Про автора я чула багато хорошого, але з першою книгою мені не пощастило — вона мені не зайшла, я її ледве дочитала. Тому й мала великі сумніви щодо цієї історії.
Але «Шепіт за дверима» — це зовсім інше. Це фентезі, так. Але не епічне, не про магію чи битви. Це затишне фентезі — про смерть, про прийняття, про стосунки, про те, як ми змінюємося через контакт із іншими. Це та книга, для якої потрібен особливий настрій — щоб хотілося чогось теплого, з ароматом чаю, булочок і розмов.
Попри те, що це фентезі, головне тут — людські взаємини. Автор говорить: перша чашка чаю — ви ще незнайомці, друга — вже друзі, а третя — сім’я. І це так правдиво. Чим більше ви проживаєте разом — тим глибший зв’язок, міцніші почуття.
Воллес прийшов до чайної як привид — холодний, відсторонений. Але він залишився. Він змінився. Став добрішим, чуйнішим. Він навчився безкорисливо любити, співпереживати, відчувати. Це було прекрасне перетворення — наче з холодної гусені в тремтливого, живого метелика.
Мені сподобалася ця історія. Вона зігріла мене. Я поверталася до неї подумки. І я рада, що її прочитала. Для мене — це 5 з 5, 10 з 10.
Я не скажу, що Клун — тепер мій улюблений автор. Але я точно хочу читати ще. Він пише дуже затишно. І до цього потрібно бути готовим — бо це не пригоди, не драйв. Це тиша, розмови, підтримка, емпатія. Це емоції, щирість, переживання. Це книжка, яка вчить слухати себе.
Це навіть трохи схоже на сеанс у психолога: ніби підглядаєш, як хтось інший проживає свої почуття, говорить уголос про болісне — і ти слухаєш, і тобі теж стає легше.
Ця книга — про смерть. Але не як про кінець, а як про новий початок. Про горе, прийняття, і головне — підтримку.
І вона існує для всіх.
Але «Шепіт за дверима» — це зовсім інше. Це фентезі, так. Але не епічне, не про магію чи битви. Це затишне фентезі — про смерть, про прийняття, про стосунки, про те, як ми змінюємося через контакт із іншими. Це та книга, для якої потрібен особливий настрій — щоб хотілося чогось теплого, з ароматом чаю, булочок і розмов.
Попри те, що це фентезі, головне тут — людські взаємини. Автор говорить: перша чашка чаю — ви ще незнайомці, друга — вже друзі, а третя — сім’я. І це так правдиво. Чим більше ви проживаєте разом — тим глибший зв’язок, міцніші почуття.
Воллес прийшов до чайної як привид — холодний, відсторонений. Але він залишився. Він змінився. Став добрішим, чуйнішим. Він навчився безкорисливо любити, співпереживати, відчувати. Це було прекрасне перетворення — наче з холодної гусені в тремтливого, живого метелика.
Мені сподобалася ця історія. Вона зігріла мене. Я поверталася до неї подумки. І я рада, що її прочитала. Для мене — це 5 з 5, 10 з 10.
Я не скажу, що Клун — тепер мій улюблений автор. Але я точно хочу читати ще. Він пише дуже затишно. І до цього потрібно бути готовим — бо це не пригоди, не драйв. Це тиша, розмови, підтримка, емпатія. Це емоції, щирість, переживання. Це книжка, яка вчить слухати себе.
Це навіть трохи схоже на сеанс у психолога: ніби підглядаєш, як хтось інший проживає свої почуття, говорить уголос про болісне — і ти слухаєш, і тобі теж стає легше.
Ця книга — про смерть. Але не як про кінець, а як про новий початок. Про горе, прийняття, і головне — підтримку.
І вона існує для всіх.