Take a photo of a barcode or cover
A review by rzarich
Проводжальниця Фрірен, Том 3 by Kanehito Yamada, Tsukasa Abe
adventurous
challenging
emotional
funny
hopeful
inspiring
sad
medium-paced
- Plot- or character-driven? Character
- Strong character development? Yes
- Loveable characters? Yes
- Diverse cast of characters? Yes
- Flaws of characters a main focus? Yes
5.0
Минуле не зникає — воно сидить поруч, вдивляється в нас і шепоче. У третьому томі «Проводжальниці Фрірен» воно вибухає разом із магічними бар’єрами, повстає в обличчі ворога і наставниці, стає зброєю, яка здатна зупинити найлютішого ворога. І знову ця манґа вражає не гучністю, а глибиною — бо битви тут точаться не тільки за життя, а й за пам’ять, сенси, за спадок.
Сюжет відкривається конфліктом із демоницею Аурою Гільйотиною — давньою ворогинею ельфійки Фрірен, що чекала десятки років на помсту. Вона холодна, пихата, переконана у власній перевазі. У її руках — артефакт Терези покори, що зважує душі, і примушує слабшого коритися. Вона не підозрює, що Фрірен не показує справжню могутність. А ще — знищує безжально своїх ворогів. Не в героїчній манері, а так, як навчила її людська наставниця — чарівниця на ім’я Фламме. Через спогади ми бачимо: саме Фламме колись навчила ельфійку хитрощам, які демони не можуть передбачити. Адже вони не розуміють емоцій. Вони вдають. І саме тому програють.
Ця битва не про магічні прийоми — а про стратегію, досвід і спокій. Про силу, що тече не з м’язів чи могутності заклять, а з внутрішньої рішучості. Те, що здається зрадою певного кодексу — в цій історії є тим, що допомагає знищити ворога.
Поки Фрірен веде бій з Аурою, Ферн і Штарк мають власні битви. І хоч ті не такі епічні, вони важливі не менше: це перші справжні бої, в яких видно їхні слабкості, сумніви, але й потенціал. І особливо приємно, як Ферн поступово стає не копією Фрірен, а самостійною особистістю: розважливою, чутливою, з іронією й принципами. Штарк — як завжди водночас хоробрий і незграбний. Але його місце в команді вже не під питанням.
Поміж епізодами напруги знайшлося місцю для смішного зілля, нерозуміння подарунків, жартів над Штарком — усе це додає людяності. Це не викликає дисонансу, бо ця манґа про життя — і в ньому завжди є місце і для болю, і для сміху.
Після бою з Аурою герої рушають далі, у глибоку зиму. На засніжених гірських стежках вони зустрічають ще одного ельфа — бойового мага на ім’я Крафт. Багатослівний, трохи п’яниця й філософ, він контрастує з мовчазною Фрірен, але теж несе в собі тінь прожитих століть. Разом із ним команда проводить довгі місяці у гірській хатині, де між завірюхами й повсякденною рутиною знову з’являється місце для тиші й спокою. Також виглядає, що до них доєднається ще один супутник — священник Зайн. Цинічний, розумний і зовсім не схожий на ідеального праведника, що обіцяє не лише магічну підтримку, а й новий, погляд на мандрівку.
Цей том — ще й про спадок. Про те, що ми несвідомо повторюємо за вчителями. Про те, як пам’ять стає зброєю. І навіть легенда про меч у камені набуває символічної ваги: можливо, героєм стає не той, хто виконує пророцтво, а той, хто здатен нести його тінь.
Це вже третій том, і серія не просто тримає планку — вона заглиблюється. У мотивації. У спогади. У зламану логіку світу, де герої не завжди виглядають героїчно. І саме тому хочеться читати далі. Бо ця мандрівка відчувається справжньою.
Сюжет відкривається конфліктом із демоницею Аурою Гільйотиною — давньою ворогинею ельфійки Фрірен, що чекала десятки років на помсту. Вона холодна, пихата, переконана у власній перевазі. У її руках — артефакт Терези покори, що зважує душі, і примушує слабшого коритися. Вона не підозрює, що Фрірен не показує справжню могутність. А ще — знищує безжально своїх ворогів. Не в героїчній манері, а так, як навчила її людська наставниця — чарівниця на ім’я Фламме. Через спогади ми бачимо: саме Фламме колись навчила ельфійку хитрощам, які демони не можуть передбачити. Адже вони не розуміють емоцій. Вони вдають. І саме тому програють.
Ця битва не про магічні прийоми — а про стратегію, досвід і спокій. Про силу, що тече не з м’язів чи могутності заклять, а з внутрішньої рішучості. Те, що здається зрадою певного кодексу — в цій історії є тим, що допомагає знищити ворога.
Поки Фрірен веде бій з Аурою, Ферн і Штарк мають власні битви. І хоч ті не такі епічні, вони важливі не менше: це перші справжні бої, в яких видно їхні слабкості, сумніви, але й потенціал. І особливо приємно, як Ферн поступово стає не копією Фрірен, а самостійною особистістю: розважливою, чутливою, з іронією й принципами. Штарк — як завжди водночас хоробрий і незграбний. Але його місце в команді вже не під питанням.
Поміж епізодами напруги знайшлося місцю для смішного зілля, нерозуміння подарунків, жартів над Штарком — усе це додає людяності. Це не викликає дисонансу, бо ця манґа про життя — і в ньому завжди є місце і для болю, і для сміху.
Після бою з Аурою герої рушають далі, у глибоку зиму. На засніжених гірських стежках вони зустрічають ще одного ельфа — бойового мага на ім’я Крафт. Багатослівний, трохи п’яниця й філософ, він контрастує з мовчазною Фрірен, але теж несе в собі тінь прожитих століть. Разом із ним команда проводить довгі місяці у гірській хатині, де між завірюхами й повсякденною рутиною знову з’являється місце для тиші й спокою. Також виглядає, що до них доєднається ще один супутник — священник Зайн. Цинічний, розумний і зовсім не схожий на ідеального праведника, що обіцяє не лише магічну підтримку, а й новий, погляд на мандрівку.
Цей том — ще й про спадок. Про те, що ми несвідомо повторюємо за вчителями. Про те, як пам’ять стає зброєю. І навіть легенда про меч у камені набуває символічної ваги: можливо, героєм стає не той, хто виконує пророцтво, а той, хто здатен нести його тінь.
Це вже третій том, і серія не просто тримає планку — вона заглиблюється. У мотивації. У спогади. У зламану логіку світу, де герої не завжди виглядають героїчно. І саме тому хочеться читати далі. Бо ця мандрівка відчувається справжньою.