Take a photo of a barcode or cover
A review by gluckenstein
Bleak House by Charles Dickens
dark
emotional
funny
hopeful
mysterious
sad
3.5
#SerializedAndItShows #HotBloodedFrenchWomen #FrenchAreTooEmotionalToFunction #LadyDedlockIs19thCenturyDrake #PorfiryPetrovichAntecedent #DickensStreetUrchinDialectWhatTheHeckIsItMakeItStop #ILostTrackOfHalfOfSubplotsAndCharacters #DostoyevskyIsJustDickensWithExtraNeuroses
Сподобился менше, ніж "Великі сподівання". Сюжетні гілки здалися якимись більш розведеними одна від одної і скуйовджено-зигзагоподібними. Двом найбільшим, як я зрозумів, предметам критики/сатири роману — аристократичному суспільству і неповороткості судів, так і не судилося, як на мене, зрезонувати один з одним до кінця роману, на відміну від "Сподівань", де любовна лінія, загадка навколо особи благодійника і повчання, як слід жити чесному містянину, ідеально випливають з... і перетікають одне в одне.
Зате чомусь слухаючи "House" вперше серйозно задумався над тим, як впливала серіалізація романів на їх форму і першу половину романа було дуже цікаво будувати здогади (номери розділів, що друкувалися в кожному з журнальних номерів, на Вікіпедії допомагали це робити). Ранні гачки стосовно центральної загадки, надмірна, порівняно з сучаснішими романами, красномовність та закінченість окремих епізодів, додавання все нових і нових сцен з найбільш вдалими персонажами, під час кожної з яких вони ніби представляються заново, почали відчуватися ознаками/наслідками серіалізації. Але може десь перегнув.
А взагалі, попри всі речі, яких мені не вистачило в романі або ж які пролетіли над моєю головою, дивуєшся, яка ж підготовча чи яка робота була потрібна для такого складного за конструкцією роману. Одна лише алегорія на місці роботи Токінгорна, яка описується чи не під час першого знайомства з персонажем, а потім отримує нову вагу в кульмінаційному сюжетному повороті, чого коштує.
Сподобился менше, ніж "Великі сподівання". Сюжетні гілки здалися якимись більш розведеними одна від одної і скуйовджено-зигзагоподібними. Двом найбільшим, як я зрозумів, предметам критики/сатири роману — аристократичному суспільству і неповороткості судів, так і не судилося, як на мене, зрезонувати один з одним до кінця роману, на відміну від "Сподівань", де любовна лінія, загадка навколо особи благодійника і повчання, як слід жити чесному містянину, ідеально випливають з... і перетікають одне в одне.
Зате чомусь слухаючи "House" вперше серйозно задумався над тим, як впливала серіалізація романів на їх форму і першу половину романа було дуже цікаво будувати здогади (номери розділів, що друкувалися в кожному з журнальних номерів, на Вікіпедії допомагали це робити). Ранні гачки стосовно центральної загадки, надмірна, порівняно з сучаснішими романами, красномовність та закінченість окремих епізодів, додавання все нових і нових сцен з найбільш вдалими персонажами, під час кожної з яких вони ніби представляються заново, почали відчуватися ознаками/наслідками серіалізації. Але може десь перегнув.
А взагалі, попри всі речі, яких мені не вистачило в романі або ж які пролетіли над моєю головою, дивуєшся, яка ж підготовча чи яка робота була потрібна для такого складного за конструкцією роману. Одна лише алегорія на місці роботи Токінгорна, яка описується чи не під час першого знайомства з персонажем, а потім отримує нову вагу в кульмінаційному сюжетному повороті, чого коштує.