Take a photo of a barcode or cover
A review by verbava
Past Mortems: Life and Death Behind Mortuary Doors by Carla Valentine
2.0
я люблю патологоанатомічні мемуари, тому й цей дочитала. загалом же це така underwhelming книжка, якій я навіть не знаю, що допомогло б. написати її про іншу людину, може.
власне, це найбільша проблема тексту: він значно менше про життя за дверима моргу, ніж про життя карли валентайн. а вона й персонажка не найяскравіша, й історій захопливих не дуже багато має, тому читачам треба вдовольнятися фрагментиками про те, як вона ходила в телевізор і всі її там любили, як вона у присутності шефині назвала її чоловіка hot або як вона працювала з жертвами лондонського теракту 2005 року, але не може розкривати деталей із поваги до їхніх рідних, тому більше нічого не скаже. на перших сорока сторінках валентайн знаходить три окремі причини нагадати, що вона маленька, худенька блондинка, і тому всі страшно дивуються, що така працює в морзі (надворі двохтисячні роки, між іншим), і спочатку я думала, що це пунктик, – не бездоказово, до речі: вона сама розповідає, що на першому робочому місці не бралася за розтини товстих людей, бо мала фобію, що впаде їм усередину й не зможе вибратися, – але тепер починаю припускати, що, може, нічого захопливішого до розповідання просто не було.
із плюсів: загалом патологоанатомічні мемуари приїздять із америки, а валентайн – британка, тож це шанс подивитися на трохи інший підхід до роботи.
із застережень: на гудрідсі є ще її одна книжка, «the chick and the dead: tales of a life in death», – але це той самий текст, просто виданий у штатах під іншою назвою, яка таки краще описує вміст.
власне, це найбільша проблема тексту: він значно менше про життя за дверима моргу, ніж про життя карли валентайн. а вона й персонажка не найяскравіша, й історій захопливих не дуже багато має, тому читачам треба вдовольнятися фрагментиками про те, як вона ходила в телевізор і всі її там любили, як вона у присутності шефині назвала її чоловіка hot або як вона працювала з жертвами лондонського теракту 2005 року, але не може розкривати деталей із поваги до їхніх рідних, тому більше нічого не скаже. на перших сорока сторінках валентайн знаходить три окремі причини нагадати, що вона маленька, худенька блондинка, і тому всі страшно дивуються, що така працює в морзі (надворі двохтисячні роки, між іншим), і спочатку я думала, що це пунктик, – не бездоказово, до речі: вона сама розповідає, що на першому робочому місці не бралася за розтини товстих людей, бо мала фобію, що впаде їм усередину й не зможе вибратися, – але тепер починаю припускати, що, може, нічого захопливішого до розповідання просто не було.
із плюсів: загалом патологоанатомічні мемуари приїздять із америки, а валентайн – британка, тож це шанс подивитися на трохи інший підхід до роботи.
із застережень: на гудрідсі є ще її одна книжка, «the chick and the dead: tales of a life in death», – але це той самий текст, просто виданий у штатах під іншою назвою, яка таки краще описує вміст.