A review by nymphsarecrying
The Moscoviad by Yuri Andrukhovych

2.0

почнемо з того, що як читачці двадцять першого століття мені неможливо заплющити очі на об'єктивізацію жінок, мізогінію, меншовартість, гомофобію, расизм протягом всього твору.
і це я наголошую не для того, щоб одразу закінчити дискурс в контексті сучукрліт або щоб закенсилити автора.

моя оцінка полягає в тому, що ми маємо не ігнорувати і сліпо облизувати, обсмоктувати все, що подають нам вже популярні українські літератори, а вміти аналізувати контекст часу в якому був написаний твір і яку роль грає репрезентація всіх цих видів насильства в нашому суспільстві та його роль у становленні російської імперської ідеї як такової.

головний герой роману отто фон ф. — не просто образ традиційного зросійщеного чоловіка з великим его і ще більшою уявною самосвідомістю як українця, — це чоловік який не має кордонів і моралей.
він — не просто якийсь талановитий поет, він алкоголік, ґвалтівник, чоловік з сумнівною віковою різницею в романтичних стосунках з жінками, він "прихильник" всіх народів і водночас шановний серед свого кола спілкування радикал, бо часом критикує те, що залишилося від великої російської імперії:

• "Чому ви зачиняєте прохідні, хотілося тобі спитати у відповідь. Чому молода артистична істота, недавній десантник, змушена у вашій б(…)ській країні ризикувати життям заради пляшки горілки? Чому ви так просмерділися несвободою? Чому свободи ви лишаєте так мало, Ідо її вистачає лише на падіння із сьомого поверху? Чому зараз ви з таким натхненням ухопилися за мене, як за єдиного винуватця його смерчі ніби хочете, аби я таки викупив свою провину, стрибнувши врешті з того самого вікна?"

• "Якось так сталося, що в імперії раптом забракло кухлів. Може, всі кухлі завезли у Кремль на випадок громадянської війни?"

головний герой сам є продуктом імперії, яку ненавидить. він стає її похідною, він зливається з нею в усім відомий російський вальс з усіма іншими огидними аристократичними фігурами. він тоне в комплексі жертви і жалкує про свій втрачений потенціал великого поета, що міг би побувати колись і в уславленій європі:

• "Якби в тих умовах я мав можливість утекти до Києва, Рима, Нюрнберга чи Сан-Франциско, то, безперечно, ніяка Москва мене й не побачила б. Але втекти можна було тільки сюди. Щоб заховатися на сьомому поверсі смердючого будинку поблизу Останкінської телевежі."

ми можемо помітити протест в його особистості, він водночас і шанує великого брата — російський народ, але водночас порівнює, який він кращий за інших, бо з роду козаків гетьманщини і князів київської русі.

я далеко від прибічниці юрія андруховича як особистості, як поета і письменника. єдине, що я хочу наголосити це те, що він на свій час (далекий 1992) відродив дискурс деколонізації в нашій художній літературі, і це є важливою складовою, [хоча він і не був її інноватором]:

• "Імперія міняла свою зміїну шкіру, переглядала звичні тоталітарні уявлення, дискутувала, імітувала зміну законів та життєвого укладу, імпровізувала на тему ієрархії вартостей. Імперія загравала зі свободою, гадаючи, що таким чином збереже оновленою саму себе. Але міняти шкіру було не варто. Вона виявилася єдиною. Тепер, вилізши зі звичайної шкіри, стара курва в муках конає"

• "Ми подаруємо всім їхню, вибачте на слові, омріяну незалежність. Ми навчимо їх перемагати у референдумах. Бо референдум — це Ідеальний спосіб маніпулювати людьми, залишаючи в них ілюзію, нібито вони самі вирішують свою долю. Ми навчимо їх любові до Держави. А це означає — до насильства, обманів і хабарів. Ми дамо їм повну свободу заганяти себе у прірву. Отже, повна, даруйте, незалежність для республік. Однак при цьому дещо зберігаємо за собою… — Як буде з Аляскою? — завертівся на худому задку "генералісимус Суворов".
— Ми завжди готові стати па захист тамтешнього російськомовного населення, — не змигнувши (а може, змигнувши) оком, чітко й вичерпно сказав Чорна Панчоха.
— Не сміти забувати про Аляску! — вереснув "Суворов"."

• "Відрубані руки і ноги знову зростуться в єдине ціле. Ідея, тьху, незалежності потерпить глобальний крах і прирівняється у людській свідомості до фашизму чи навіть до сексуальних збочень. Заборонений плід Імперії всім припаде до смаку. Мільйони людей тільки й чекають, щоб їх проголосили рабами. Щоб їх повели на будівництво пірамід, каналів, великих мурів і великих мостів.
Тільки в Імперії людська одиниця знаходить сенс у своєму існуванні. Адже будь-яка Імперія — це велика мета. Тисячолітня Мета. Це підкорення світу, це комунізм, це безсмертя мумій у мавзолеях. Це сяйво сонць і правителів. Це вежа, яку будують десять тисяч років. Це сила армій, це спалення відьом, це рух народів, постійний та об’єднавчий. Це велике злягання народів, це поглинання менших більшими, слабших сильнішими. Це пам’ятники і міфи, це ріки, повернуті всмак це торжество психіатрів, патологоанатомів, птахоловів…"

в часи, коли українська незалежність тільки починала відроджуватися з попілу подихаючих дідів-комунівстів, прибічників свята 9 травня і маніфесту братерства слов'янських народів, сатирично викривати суть російського імперіалізму і, як наслідок, радянського це було найважливіше.

це дійсно роман жахів і карнавалу, але для мене особисто роман огиди.
це стереотипний герой, який здається легко міг існувати як справжні тип серед люду в останніх роках існування срср. це репрезентація всіх видів жаху, які відбилися на формування світогляду не просто однієї людини, а і багатьох народів, які входили до складу срср.

важливий твір, за рахунок його актуальности і відкритого глузування з імперськости росії в часи відродження української незалежності.
складний для читання твір, за рахунок відсутності будь-яких моралей і поваги до жінок та людей, які хоч якось відрізнялися від норми.

• "Головне — дожити до завтра. Дотягнути до станції Київ. І не злетіти к бісовій матері з цієї полиці, на якій завершую свою невдалу довколасвітню подорож"