Scan barcode
A review by pani_yevheniia
Шторм. Вигин коси. Книга 2 by Neal Shusterman
4.0
Апд: Знизила оцінку з 5⭐️ до 4⭐️, бо перша книга була тверда пʼятірка, і третя обіцяє бути такою ж. А от друга частина трошки слабша.
Багато політичних інтриг в цитаделі. І це було б цікавіше, якби Сітра та Кюрі не були такими нудними душнілами. Я дуже не люблю цих персонажів, не зважаючи на те, що вони дійсно благородні. Але вони такі інертні. Вони багато жалілися на жнеців нового ладу, і вирішили діяти тільки коли сильно приперло.
Рован намагався щось зробити з існуючим порядком речей, але він поза законом, як і Фарадей. Навіть Шторм намагався щось зробити, коли фактично нічого не міг. Але ті, у кого було визнання, офіційна позиція і вплив, і я не тільки про Сітру та Кюрі, ті у кого дійсно була можливість на щось вплинути, просто ходили та зневажали нові тенденції.
Я можу додумати, чому Цитадель описана так, як описана. Одні пропагують отримання задоволення від вбивства. Інші - інертні і зверхні у своїй праведності. Хоча і ті, і інші потерпають від пихи. Нові порядки абсолютно аморальні, стара гвардія сама себе гальмує. Потрібне нове дихання. Але поки що маємо що маємо: бюрократичне загальмоване відірване від реальності суспільство над законом перемішане з аморальністю і жорстокістю. Це є Цитадель Женців.
Мені взагалі не подобається Сітра як персонаж. Не відчуваю з нею контакту. І тому, частини про неї було ще складніше сприймати. А враховуючи бекграунд цитаделі - це кккомбо.
Про Ґрейсона було цікаво читати, як і про Рована. Фарадей взагалі мій улюбленець.
Дуже сподобалось, що Рован - не той персонаж у якого все виходить просто тому, що. Так само, як і Ґрейсон. І вони відчувають все дуже по-живому , не просто персонажі-функції, а люди. (Не Сітра. Не сприймаю її. Для мене вона картонка).
А ще, я не задоволена вибором головного лиходія історії. Він справді заслуговує позицію злодійського злодія, але моя проблема не в тому. Для мене сценарій Гаррі Поттера - перемагати Волдеморта в кінці кожної частини - не спрацював. Якщо автору хотілося мати одного лиходія на всі три частини, треба було його інакше перемогти в першій книзі. Як на мене, краще б він залишався мертвим після першої книги. Нам казали всю книгу, навіть дві, що відродження після вогню і кислоти не можливе, а наш антагоніст помер у вогні. Автор, відродивши його зараз, ніби забрав у мене цю першу - і дуже значну - перемогу. Наче події першої книги мали лише опосередковане значення або не мали значення взагалі. Що мене засмутило.
Кінець другої частини мені сподобався. Мінус поставила за душнілу Сітру (хоча, більше за нудні інтриги в цитаделі, але ці розділи завжди від лиця Сітри, тож…) та відчуття зради, коли я дізналася хто тут головний злодюк.
Багато політичних інтриг в цитаделі. І це було б цікавіше, якби Сітра та Кюрі не були такими нудними душнілами. Я дуже не люблю цих персонажів, не зважаючи на те, що вони дійсно благородні. Але вони такі інертні. Вони багато жалілися на жнеців нового ладу, і вирішили діяти тільки коли сильно приперло.
Рован намагався щось зробити з існуючим порядком речей, але він поза законом, як і Фарадей. Навіть Шторм намагався щось зробити, коли фактично нічого не міг. Але ті, у кого було визнання, офіційна позиція і вплив, і я не тільки про Сітру та Кюрі, ті у кого дійсно була можливість на щось вплинути, просто ходили та зневажали нові тенденції.
Я можу додумати, чому Цитадель описана так, як описана. Одні пропагують отримання задоволення від вбивства. Інші - інертні і зверхні у своїй праведності. Хоча і ті, і інші потерпають від пихи. Нові порядки абсолютно аморальні, стара гвардія сама себе гальмує. Потрібне нове дихання. Але поки що маємо що маємо: бюрократичне загальмоване відірване від реальності суспільство над законом перемішане з аморальністю і жорстокістю. Це є Цитадель Женців.
Мені взагалі не подобається Сітра як персонаж. Не відчуваю з нею контакту. І тому, частини про неї було ще складніше сприймати. А враховуючи бекграунд цитаделі - це кккомбо.
Про Ґрейсона було цікаво читати, як і про Рована. Фарадей взагалі мій улюбленець.
Дуже сподобалось, що Рован - не той персонаж у якого все виходить просто тому, що. Так само, як і Ґрейсон. І вони відчувають все дуже по-живому , не просто персонажі-функції, а люди. (Не Сітра. Не сприймаю її. Для мене вона картонка).
А ще, я не задоволена вибором головного лиходія історії. Він справді заслуговує позицію злодійського злодія, але моя проблема не в тому. Для мене сценарій Гаррі Поттера - перемагати Волдеморта в кінці кожної частини - не спрацював. Якщо автору хотілося мати одного лиходія на всі три частини, треба було його інакше перемогти в першій книзі. Як на мене, краще б він залишався мертвим після першої книги. Нам казали всю книгу, навіть дві, що відродження після вогню і кислоти не можливе, а наш антагоніст помер у вогні. Автор, відродивши його зараз, ніби забрав у мене цю першу - і дуже значну - перемогу. Наче події першої книги мали лише опосередковане значення або не мали значення взагалі. Що мене засмутило.
Кінець другої частини мені сподобався. Мінус поставила за душнілу Сітру (хоча, більше за нудні інтриги в цитаделі, але ці розділи завжди від лиця Сітри, тож…) та відчуття зради, коли я дізналася хто тут головний злодюк.