Take a photo of a barcode or cover
3.76 AVERAGE
3.76 AVERAGE
dark
emotional
informative
medium-paced
adventurous
dark
reflective
fast-paced
Entirely too disappointing. Disjointed and lacking flow, "The Chick and the Dead" reads more like mini essays quickly cobbled together with an unaware repetitive nature. The only reason this book is getting 3 stars and not 2 is due to Valentine's thoroughness in the field. That passion slips through but is unfortunately easily distracted by how the book is presented.
informative
reflective
medium-paced
I am definitely one of those people where the world of death kind of fascinates me and I think that comes from losing a lot of people so far iny life.
Books like Carla's always fascinates me as it's a career path I have often looked into and wanted to get into but for whatever reason has never happened.
I loved Carla's views of her work, that even on death people deserve to be cared for, looked after and treated with dignity and I really loved this.
She is also right that the whole topic of death is fairly taboo, it's isn't talked about, question which are valid are not asked and I like that this book is trying to break down some of that.
I will say this book is not for the faint of heart, it's quite graphic in its descriptions and for the topics it does touch on and cover but it's handled well and with care.
I love books like this and this one was no different. I learned quite a lot reading this and it's even made me re-evaluate opinions I had on topics in here.
If you have ever wanted to know more information about what it's like working on a mortuary then I definitely urge you to pick this up and give it a read.
informative
lighthearted
reflective
sad
medium-paced
я люблю патологоанатомічні мемуари, тому й цей дочитала. загалом же це така underwhelming книжка, якій я навіть не знаю, що допомогло б. написати її про іншу людину, може.
власне, це найбільша проблема тексту: він значно менше про життя за дверима моргу, ніж про життя карли валентайн. а вона й персонажка не найяскравіша, й історій захопливих не дуже багато має, тому читачам треба вдовольнятися фрагментиками про те, як вона ходила в телевізор і всі її там любили, як вона у присутності шефині назвала її чоловіка hot або як вона працювала з жертвами лондонського теракту 2005 року, але не може розкривати деталей із поваги до їхніх рідних, тому більше нічого не скаже. на перших сорока сторінках валентайн знаходить три окремі причини нагадати, що вона маленька, худенька блондинка, і тому всі страшно дивуються, що така працює в морзі (надворі двохтисячні роки, між іншим), і спочатку я думала, що це пунктик, – не бездоказово, до речі: вона сама розповідає, що на першому робочому місці не бралася за розтини товстих людей, бо мала фобію, що впаде їм усередину й не зможе вибратися, – але тепер починаю припускати, що, може, нічого захопливішого до розповідання просто не було.
із плюсів: загалом патологоанатомічні мемуари приїздять із америки, а валентайн – британка, тож це шанс подивитися на трохи інший підхід до роботи.
із застережень: на гудрідсі є ще її одна книжка, «the chick and the dead: tales of a life in death», – але це той самий текст, просто виданий у штатах під іншою назвою, яка таки краще описує вміст.
власне, це найбільша проблема тексту: він значно менше про життя за дверима моргу, ніж про життя карли валентайн. а вона й персонажка не найяскравіша, й історій захопливих не дуже багато має, тому читачам треба вдовольнятися фрагментиками про те, як вона ходила в телевізор і всі її там любили, як вона у присутності шефині назвала її чоловіка hot або як вона працювала з жертвами лондонського теракту 2005 року, але не може розкривати деталей із поваги до їхніх рідних, тому більше нічого не скаже. на перших сорока сторінках валентайн знаходить три окремі причини нагадати, що вона маленька, худенька блондинка, і тому всі страшно дивуються, що така працює в морзі (надворі двохтисячні роки, між іншим), і спочатку я думала, що це пунктик, – не бездоказово, до речі: вона сама розповідає, що на першому робочому місці не бралася за розтини товстих людей, бо мала фобію, що впаде їм усередину й не зможе вибратися, – але тепер починаю припускати, що, може, нічого захопливішого до розповідання просто не було.
із плюсів: загалом патологоанатомічні мемуари приїздять із америки, а валентайн – британка, тож це шанс подивитися на трохи інший підхід до роботи.
із застережень: на гудрідсі є ще її одна книжка, «the chick and the dead: tales of a life in death», – але це той самий текст, просто виданий у штатах під іншою назвою, яка таки краще описує вміст.
informative
I'm one of those weird people who wanted to be a pathologist at the age of 8. I'm not sure why, I think it was prompted by a fascination with the ancient Egyptians at school, and a desire to understand how the human machine worked. Plus, I loved the idea of medicine, but not the idea of having to talk to people. Working with patients who wouldn't make small talk seemed ideal. Sadly, that idea fell by the wayside over the years, which is why I find books like Carla's all the more fascinating. They provide an insight into what might have been, but also provide a huge source of comfort. In this somewhat sterile world why dying takes place away from the family, in a scary white world of disinfectant and machines, I feel somewhat soothed by the idea that there will be someone whose job it is to take care of me, to find out what happened to me, and to make sure that I'm not 'alone' after I go. I know that probably sounds mad, but it's one of the biggest things I took from this amazing book. Both funny and sad, painfully honest and raw, yet uplifting and positive, Past Mortems is a wonderful memoir, manifesto, and call to arms rolled into one. All I hope is that whoever looks after me in the PM room cares as much as Carla Valentine clearly does about the dead. Bravo piece of work.
A great look at exactly what it is pathologist's assistants do, how their work roles differ in the UK versus the US, and the effect working with the dead has on oneself.